Авторский проект Руслана Стойчева (2003-2017)   Среда, 26.07.2017, 18:41
Приветствую Вас Гость | Регистрация | Вход

Программы имидж-терапии и места Силы в Крыму

Авторский проект Руслана Стойчева (2003-2017)
+7-978-854-39-56 (viber), +7-978-93-545-73, skype: Stalkrim, 26206@list.ru

ИМИДЖ-ТЕРАПИЯ


       

ВРЕМЯ ЧЕТВЕРТЫХ
 

ОПИСАНИЯ МЕСТ СИЛЫ


ЮГО-ВОСТОЧНЫЙ КРЫМ

ЮГО-ЗАПАДНЫЙ КРЫМ

МОМЕНТЫ НАШИХ ВСТРЕЧ


ДРУГИЕ САЙТЫ


дом художника Сергея Лыкова


Календарь
«  Октябрь 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Статистика
Analysis Рейтинг@Mail.ru Индекс цитирования
Главная » 2011 » Октябрь » 3 » Десятинна церква і Софія Київська
01:18
Десятинна церква і Софія Київська
 

Історично-мистецькі параллілі

 

 
Зіставлення наукових даних, нагромаджених у процесі вивчення Софії Київської і решток Десятинної церкви, дають можливість визначити місце цих визначних споруд у суспільно-політичному житті Київської Русі, дізнатися, як взаємодіяли ці духовно-культурні осередки, з'ясувати низку питань, що стосуються будівельної техніки, художнього оздоблення і, певною мірою, датування пам'яток.
 

Обидва храми зведені технікою мішаного мурування із застосуванням "утопленого" ряду плінфи, але це характерно для візантійської архітектури досить великого часового відтинку. Плінфа на цих спорудах різного розміру: у Десятинній церкві - 31 х 30 х 2,5 см, у Софії - 37-38 х 26-20 х 3-3,8 см. У Десятинній церкві використано в основному жовтий пісковик (хоч є червоний кварцит і моренні валуни, причому породи не змішані), у Софії - граніт і червоний кварцит. У Десятинній церкві подекуди квадри тесаного кварциту "підстеляють" цегляне муровання, творячи своєрідний цоколь. Такої особливості в Софії не виявлено. По-різному вимурувано й фундаменти, зокрема в Десятинній церкві широко використано дерев'яні лежні в основі. Отже, будівельні матеріали й техніка свідчать, що Десятинну церкву і Софію Київську споруджували різні майстри в різний час. 

Варто згадати також про виробничі печі для випалювання плінфи, що їх виявили й дослідили київські археологи біля Десятинної церкви. Вони дійшли висновку, що ці печі обслуговували будівництво Десятинної церкви. 

Останнім часом висловлено думку, що ці печі належать до пізніших часів. Це сумнівно. На території Софійського собору ми виявили рештки виробничої печі прямокутної форми, аналогічної печам Десятинної церкви. Біля софійської печі лежали тільки брили бракованої, спеченої плінфи, ідентичної мурованням Софії. Ніяких матеріалів, що свідчили б про пізнє походження софійської печі, не знайдено. Тож навряд чи й печі з Десятинної церкви були пізніми. 

Про монументальні мальовання Десятинної церкви можна говорити лише на основі археологічного матеріалу. Велика колекція його зберігається у фондах Софійського заповідника, її вивчали Ю.Коренюк та Р.Фурман. В основному це тиньк із рештками мальовання, уламки мозаїки нечисленні. 

Дослідники вирізнили три основні типи тиньку, що становлять 95 відсотків загальної кількості матеріалу. Увесь тиньк двошаровий. 

Перший тип - фресковий живопис, на окремих фрагментах слідно зображення орнаментів, одягу, облич. Спідній і верхній шари тиньку мають однаковий склад розчину, наповнювачем якого є солома, а також мінеральні домішки, зокрема розтерта склиста маса. 

Другий тип - рухлий неміцний розчин, наповнювач - солома, мінеральних домішок немає. На уламках збереглися рештки рослинного орнаменту, мальовання (зокрема розгранки) має відмінності від мальовання першого типу. 

Третій тип - склад верхнього і спіднього шарів різний: спідній не містить у собі мінеральних домішок, верхній має значний відсоток товченої цементівки. Фарбування здебільшого виконано червоною вохрою, по ньому подекуди нанесено білилом абстрактно-геометричний орнамент. 

Дослідники зазначають, що різні типи тиньку походять, найімовірніше, з різних споруд - як з Десятинної церкви, так і з палаців, що стояли поряд. На нашу думку, він міг бути з однієї споруди - Десятинної церкви, але належати до різного часу. Адже, нагадаємо для порівняння, в Софійському соборі, крім основного масиву фресок, є пізніші доповнення: мальовання хрещальні, вбудованої в галерею на початку ХІІ століття, фрески на замурованому в давнину вікні з Михайлівського вівтаря у галерею, дві постаті святих на внутрішній поверхні передвівтарної арки тощо6. 

Звернімо увагу на третій тип тиньку, що має червоне фарбування з білими лініями. Це нагадує деякі особливості первісного декору Софії Київської, Софії Новгородської та інших пам'яток. Тут є прослідки мальовань, виконаних по мурованню задля посилення архітектурного декору: у Софії Київській червоною фарбою (вохрою) пофарбовано поребрик, контури ніш підведено широкою червоною лінією, у червоно-білий колір пофарбовано муровання з "утопленим" рядом і імітовано квадри на фасадах; квадри фарбовано і в Новгородській Софії. Численні знахідки свідчать про те, що коли виникала потреба тинькувати первісно відкрите муровання, по тиньку фарбами відновлювали малюнок кладки. 

В інтер'єрах храмів теж були мальовання, виконані прямо по кладці. Вони прикрашали інтер'єр у період між закінченням будівельних робіт і виконанням - після того як остаточно осядуть муровання "капітального" стінопису - мозаїк і фресок. Такі тимчасові, "полегшені" мальовання були потрібні, бо храм після збудування освячували й одразу ж використовували. Іноді "капітальні" мальовання з різних причин виконували значно пізніше (Успенський собор Києво-Печерської лаври, Софія Новгородська та ін.). 

Спорудження Десятинної церкви припадає на 90-ті роки Х століття. Закінчено будову 996 року, отже перше освячення храму відбулося до виконання "капітального" стінопису, але "полегшене" оздоблення мало бути. Крім того, щойно зведена Десятинна церква попервах могла мати своєрідне оздоблення: мальовання, рештки яких лишилися на фрагментах третього типу, могли бути імітацією натурального каменю в оздобленні нижньої частини стін (можливо, це додавало храмові образу "мороморяної" церкви). 

Тиньк другого типу міг належати до пізніших часів, коли будівлю ремонтовано (як це ми зазначали щодо Софії Київської). 

Найбільшу увагу привертає тиньк першого типу, що має домішку відходів смальтоваріння. Це оригінальний наповнювач, який уперше виявлено в Софії Київській. Наявність його у фресках центрального простору, обох башт, галерей і фасадів дала нам змогу спростувати панівну свого часу думку, буцімто фрески цих приміщень виконано в різний час. Дальші дослідження Ю.Коренюком техніки софійських фресок, питань стилю, проблеми майстрів довели, що мальовання в Софії виконала в один час одна група художників.

 


Наповнювач із відходів смальтоваріння виявили також у фрагментах фресок з розкопів Золотих воріт - пам'ятки, що виникла практично одночасно з Софійським собором. Це дає підстави висунути гіпотезу про одночасне з софійськими мальованнями виконання й фресок першого типу в Десятинній церкві. Дослідники наголошували тотожність не тільки складу розчину, а й ідентичність стилістичних особливостей мальовань першого типу і софійських фресок, а відтак висловили припущення, що в Софії працювали майстри, які були спадкоємцями традицій малярства Десятинної церкви. 

Проте, на наше переконання, цей безсумнівний зв'язок мальовань обох храмів зумовлювався потребами оздоблення Десятинної церкви на певному етапі й розвинувся не від Десятинної церкви до Софії, а навпаки, від Софії до Десятинної церкви. 

Головним доказом є використання як наповнювача фрескового розчину відходів смальтового виробництва. Це передбачає певну технологію і відповідно наявність розгорнутої виробничої бази. Тим часом нагадаємо, що колекції фрагментів тиньку з Десятинної церкви не мають матеріалів, які б засвідчували виробництво смальти, а уламки мозаїчних зображень нечисленні. (Відому мозаїчну підлогу тут не варто брати до уваги, бо це зовсім інша техніка.) Натомість на території Софійського собору знайдено переконливі сліди виробництва смальти - уламки побитих на кубики "коржів", фрагмент посудини з-під смальти, шматки бракованої маси непроясненої смальти - фрити, яку ми в одній з публікацій називали шлаком. У північній частині території ми знайшли піч, первісне визначення якої утруднювало те, що в ній в останній період функціонування випалювали плінфу, ідентичну софійській. Тому спочатку ми визначили її як піч для випалу цегли. П.Раппопорт одразу висловив думку, що первісне призначення цієї печі було іншим (за його дальшим припущенням - випал голосників). Але, як ми остаточно встановили, це була піч для варіння смальти, ідентична тим печам, що їх рекомендує устатковувати середньовічний майстер Теофіл у славнозвісному манускрипті "Записка про різні мистецтва". Отже, саме в Софії містилася та виробнича база, з якої походить оригінальний наповнювач фрескового розчину в Софійському соборі, в Золотих воротах і, очевидно, в Десятинній церкві. У зв'язку з цим нагадаємо літописне повідомлення про освячення Десятинної церкви в 1039 році, цебто на той час у храмі вже були проведені дуже великі роботи й тому виникла потреба в новому освяченні його. Освятив церкву митрополит Феопемт, який уперше згадується в літопису під 1037 роком (дата, пов'язана з відомостями про спорудження Софійського собору). Ми вважаємо, що це освячення зумовлене виконанням у Десятинній церкві нових фресок (частково, можливо, мозаїк) майстрами, що працювали в Софійському соборі. Зіставлення дат - 1037 і 1039 року - дає підстави датувати мальовання Софії кінцем 30-х років ХІ століття. 

Певно, тоді ж полагоджено підлогу Десятинної церкви й використано для цього великі керамічні полив'яні плити, що їх виготовляли для софійської підлоги: ми розкрили такі плити на великій площі хорів і в усипальні. Поодинокі фрагменти таких плит трапляються серед матеріалів розкопів Десятинної церкви. 

З огляду на сказане неодмінно постають запитання: а з чим пов'язані такі масштабні роботи в Десятинній церкві? І чи випадково збігаються вони з часом оздоблення Софійського собору? 

Відповіді на ці питання знаходимо, беручи під увагу особливості тогочасного церковно-політичного життя. Дослідники вже давно з'ясували, що в києво-руському християнстві існували різні традиції, причому вони не зводилися лише до проявів протистояння Константинополя і Рима (пригадаймо, що офіційно Церква ще не поділилася на православну і католицьку). Київська Русь тоді мала різнобічні зв'язки із західними слов'янами, де була сильною моравська, або кирило-мефодіївська традиція. Діяльність князя Володимира, зокрема хрещення ним Русі, щільно пов'язані з Корсунем, з культом папи римського Климента, з діяльністю Кирила, який здобув мощі цього святого. Вчені ще давніш зазначали, що за часів Володимира Святославича руське християнство мало виразні відмінності порівняно з православ'ям пізніших часів, а також, що літопис замовчує форму церковної організації за Володимира - у зв'язку з цим, скажімо, М.Присьолков проводив слушну паралель з Охридською церквою, на чолі якої стояв архієпископ. 

На нашу думку, основними відмітними рисами Руської церкви часів Володимира були непідлеглість її Константинополеві й наслідування кирило-мефодіївських традицій, що споріднювало її з Болгарською церквою. Це була архієпископська церква з певними ранньохристиянськими рисами. І відомості про приїзд на Русь перших митрополитів тут нічого не змінюють: якщо й був осередок грецької митрополії, він тоді ще не дістав державного інституювання. 

На цьому тлі стають зрозумілими деякі факти нашої історії. Один із них - пізня канонізація Володимира. Нагадаємо слова "Літопису руського": "О чудо! Дивно же се є: скільки добра він (Володимир. - І.Т.) зробив у Руській землі, охрестивши її [...] А ми, християнами будучи, не воздаєм йому почестей". Стає зрозумілим і від'їзд до Польщі з Болеславом Анастаса Корсунянина - можливо, цим він продемонстрував незгоду з тим політично-релігійним курсом, до якого схилявся Ярослав Мудрий (до речі, літопис не засуджує Анастаса). Тому й Десятинну церкву не названо в літопису митрополією. Ліквідація незалежної архієпископської церкви часів Володимира, підпорядкування її юрисдикції Константинополя, встановлення митрополії припадає на 30-ті роки ХІ століття - часи Ярослава Мудрого. Саме тоді ліквідовано архієпископство і в Болгарії, де також встановлено митрополію, залежну від Константинополя. Зі встановленням митрополії, яка перетворюється на державну інституцію, постає новий релігійний центр - ансамбль з митрополичим Софійським собором. 

Отже, за часів Ярослава Мудрого перемагає східно-візантійське християнство. Успіхи діяльності Ярослава й зведення нового головного митрополичого храму Русі - собору Св. Софії - знаки цієї перемоги. Це читаємо і в літопису, і в "Слові" Іларіона. "Церква дивна і славна" - Свята Софія мала переважити попередній ідеологічній центр - Десятинну церкву, значення якої було дуже велике: адже вона мала безпосередні пов'язання з подіями хрещення Русі, там стояв саркофаг із тілом хрестителя. Поза сумнівом, при цьому храмі були скрипторій і книгосховище, працювали книжники, школа. До того ж Десятинна церква являла собою визначний архітектурно-мистецький твір. Але ж і зректися попередньої історії було неможливо. За Ярослава Мудрого починає запроваджуватися культ Володимира, "Слово" Іларіона обстоює його рівноапостольність. І в літопису, і в "Слові" завважуємо продуману ідейну концепцію: намагання затушувати особливості християнства часів Володимира. Ярослав подається як послідовник Володимира, що засіяв поле, зоране батьком. У "Слові" прославляють усіх князів - батька і діда Володимира, які взагалі трималися іншої віри, але при цьому оминається відмінність християнства за Володимира й проводиться ідея святості князівської влади. 

Гадаємо, Ярослав Мудрий ужив певних заходів, щоб знівелювати конфесійні особливості й позбавити Десятинну церкву значення релігійного центру. Це помітно вже в посвяті обох храмів: Десятинна церква присвячена Богородиці, своєю чергою храм Софії - Премудрості Божої теж пов'язаний з образом Богородиці, але у вищому, філософському, розумінні. Либонь звідси й використання зображення папи римського Климента в Софійських мозаїках серед отців церкви і т. ін. Нове ж художнє оздоблення, що його набув храм у час, коли розмалювали Софію, на нашу думку, могли виконати з метою позбавити Десятинну церкву притаманних їй художніх особливостей і наблизити її до образу традиційного візантійського храму. 

Проте й надалі Десятинна церква однаково лишалася носієм кирило-мефодіївських традицій, що простежується, зокрема, у похованні там князів, які мали західнослов'янську орієнтацію, тоді як Софія стала усипальнею роду Всеволода Ярославича, відомого своєю візантійською ортодоксальною орієнтацією. 

У зв'язку з цим привертає увагу цікаве, відзначене дослідниками, існування в Х-ХІ століттях двох основних типологічних традицій в архітектурі храмів, причому спостережено, що до традиції Десятинної церкви зверталися при зведенні Спасу Чернігівського, храму Богородиці в Тмутаракані, храму на Клові (Стефаничевого монастиря) - цебто там, де були осередки певного протистояння офіційній церкві, втіленням якої стала Софія Київська.

Категория: МЕСТА СИЛЫ В УКРАИНЕ | Просмотров: 1281 | Добавил: aluston | Рейтинг: 4.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]